Навчаємось разом: залученість батьків до шкільного життя дитини
Сучасні батьки залучені до процесу виховання дітей більше, ніж будь-коли раніше. Те саме стосується й шкільної освіти. Як мудро «включитися» у навчання свого коханого школяра, не перегнути палку з мотивацією та не ходити до школи вдруге, розповідають журналісти Проєкту «Навчаємось разом: дружня школа».
Дистанційні та змішані уроки — нові реалії шкільного життя. Найсильніше це вплинуло на учнів початкової школи. Дослідження Центру демографічних наук Оксфордського університету вказує на те, що «першачки» у Нідерландах втратили 20% очікуваного прогресу — і цей показник може бути релевантним для інших країн світу, вважають учені.
«Звісно, мені б хотілося, аби попередній навчальний рік минув без дистанційного навчання, — ділиться киянка Анна Люлько, мама третьокласника Мирона. — Дуже прикро що через ковід не було звичних для нас активностей — ярмарок, днів культури різних країн, квестів, екскурсій, майстер-класів, навіть табору в перші два тижні літа. Але наші вчителі добре організували “дистанційку”. Були уроки в zoom, домашні завдання, різні творчі роботи з мистецтва та праці. Креативно підійшов до уроків вчитель фізкультури: діти займалися, використовуючи підручні матеріали на кшталт згорнутих шкарпеток чи аркушів паперу».
Здавалося б, онлайн-освіта дозволяє зробити навчальний процес максимально зручним та індивідуальним для кожного школяра. Водночас якщо говорити про учнів початкової школи, вона потребує більшого залучення з боку батьків.
«На початку минулого навчального року ми вже за кілька тижнів перейшли на дистанційне навчання, — розповідає педагогиня Оксана Писаревська, мама учня четвертого класу Андрія. — Син адаптувався дуже швидко, сам виходив на уроки, сам робив домашні завдання. Як на мене, навчання було досить ефективним, ми мали зворотний зв’язок від учительки, я задоволена. А от коли навчання було змішаним, і до школи по черзі, через день, ходила половина класу, було дійсно складно. На щастя, це тривало недовго».
Відповідаючи на найпоширеніші запитання щодо дистанційної освіти, сайт Освітнього омбудсмена України зазначає: батьки повинні сприяти виконанню дитиною освітньої та навчальних програм, досягненню передбачених ними результатів навчання, реалізації індивідуальної освітньої траєкторії, дбати про фізичне та психічне здоров’я дітей, формувати у них навички здорового способу життя, а також сприяти дотриманню учнями академічної доброчесності.
Залученість батьків до освітнього процесу дітей позитивно впливає на успіхи школярів та навчання в цілому. Але де проходить та межа, коли активна участь стає втручанням, шкодить і порушує принципи педагогіки партнерства?
Психологиня Анастасія Заремба наголошує, що інтерес до життя школяра та його підтримка — необхідні умови для гармонійних дитячо-батьківських стосунків і розвитку здорової особистості. Та водночас дуже важливо бачити й чути свою дитину, не намагаючись уберегти її від усього, адже це — неможливо.
«Іноді звичайна залученість переростає в надмірний батьківський контроль навіть там, де дитина здатна впоратися самостійно, — каже експертка. — Така стратегія має негативні наслідки.
Наприклад, якщо у дитини виник конфлікт з однокласником, добре, якщо батьки про це знають і допомагають знайти вихід із ситуації замість того, щоб вирішувати все по-своєму: залучати вчителя, батьків однокласника чи навіть його самого (важливо враховувати суть конфлікту: часом, втручання батьків необхідне — прим. психологині).
Надмірна залученість батьків часто призводить до того, що вони живуть життям своїх дітей, перестають помічати дитину, за її допомоги неусвідомлено реалізують власні бажання та мрії. Тому дуже важливо, щоб життя батьків було наповнене тим, що приносить радість і задоволення, але не пов’язане з дитиною».
Анастасія Заремба зазначає: у 7 років дитина не може бути повністю самостійною і відповідати за все, що стосується школи. Але вона точно може скласти рюкзак, обрати одяг для школи. Тому батькам потрібно бути гнучкими, уміти дати свободу і, якщо в дитини виходить, просто бути поряд.
«Обертаючись назад, мені здається, що в перших двох класах я забагато робила разом із сином, — розмірковує мама Андрія Писаревського Оксана. — Важливо давати дитині більше волі. Думаю, вистачить контролю завдань та незначної допомоги».
Нині Андрій перейшов до четвертого класу. Його мама переконана: батьки мають бути присутніми в освітньому процесі.
«У першому класі син навчався за програмою НУШ, домашніх завдань у них не було. У приватній розмові вчителька радила, на що звернути увагу. Тож у першому класі я допомагала Андрію лише з читанням і математикою. У другому, коли з’явилися домашні завдання, допомагала йому вже активніше. У третьому класі я повернулася до роботи після декрету, тож син виконував завдання самостійно, я лише перевіряла», — згадує Оксана Писаревська.
«На мою думку, залученість батьків до шкільного життя визначає сама дитина та особливості її розвитку, — додає мама третьокласника Мирона Анна Люлько. — Порівнюючи свою старшу доньку і середнього сина, можу сказати, що першій потрібна була допомога, ми більше часу приділяли урокам і тому, що вона не встигла в класі. Донька займалася за програмою, яка була до НУШ, вчителі намагалися урізноманітнити шкільні будні проєктною роботою та різними активностями, але навантаження було трохи більше.
Мирон — мій середній син, і досить самостійна дитина. Іноді я нагадую йому про уроки, допомагаю з тим, що не зрозуміло, нагадую, наприклад, зібрати портфель. На дистанційці ми брали участь у різних літературних читаннях, тож мені потрібно було допомогти зняти відео чи фото для різних проєктів (наприклад, про те, як ми піклуємось про птахів узимку). Здебільшого, їх усі син втілював самостійно, я лише допомагала з технічними моментами».
Педагогіка партнерства — один із ключових принципів Нової української школи. Взаємодія між учителем, учнями й батьками базується на спільних цілях та прагненнях, а всі вони — рівноправні учасники освітнього процесу, зацікавлені в його результаті. Партнерські стосунки між батьками та педагогами — важливими дорослими в житті дитини — позитивно впливає на її шкільне життя та результати в навчанні.
Докторка соціології Університету Джона Гопкінса, професорка, засновниця Національної мережі партнерських шкіл (National Network of Partnership Schools), яка, зокрема, досліджує участь сім’ї та громади у шкільному житті дитини, виділяє шість типів такої залученості:
- створення позитивної для навчання атмосфери вдома;
- спілкування з педагогами, яке дозволяє бути в курсі всіх важливих шкільних процесів;
- волонтерство — будь-яка допомога у школі чи класі, де навчається дитина;
- навчання вдома — за підтримки вчителя батьки та інші члени сім’ї допомагають дитині опанувати той чи інший шкільний предмет, читають, відвідують позакласні заходи та події;
- прийняття спільних рішень щодо шкільного життя залучає батьків до ключових питань у роботі школи чи класу;
- партнерство з громадою дозволяє розширити спільну батьківську взаємодію у школі та поза нею.
Батьки можуть долучатися до виконання спільних домашніх завдань (на кшталт створення родинного дерева), обговорювати з дітьми та пояснювати їм певні важливі теми (стосунки з однокласниками, булінг, статеве виховання тощо), брати участь у шкільних заходах, разом з іншими батьками та педагогами обговорювати актуальні питання в онлайн-чатах та месенджерах. Окрім цього, не можна переоцінити участь батьків у створенні інклюзивного освітнього середовища, важливого для психічного, емоційного і фізичного розвитку дитини з особливими освітніми потребами, дружніх стосунків між однокласниками та батьками.
«Деякі діти більш самостійні, іншим потрібен контроль, багато контролю, — розповідає психологиня Анастасія Заремба. — Саме тому важливо налагоджувати контакт зі своєю дитиною, обговорювати, чи знає вона, що задали додому, які завдання може виконати сама, а в чому знадобиться ваша допомога. Якщо ви робите домашнє завдання разом, важливо не виконувати його замість дитини, а лише виступати в ролі помічника там, де це необхідно. Встановіть чіткий графік: спільно визначте, коли дитина вчить уроки, а коли відпочиває — у будні та вихідні. Це допоможе розрядити напругу і не відтягувати навчання до пізнього вечора».
Навчатися разом із дитиною — не завжди означає робити з нею уроки. Це і про власну схильність спостерігати, помічати, випробуватися різні моделі поведінки та пристосуватися до них. Батьківські лайфхаки можуть бути корисними та зекономити чимало нервів. Своїми поділилася педагогиня та мама Оксана Писаревська.
«Найперше, що я б хотіла порадити батькам — не вимагати оцінювання. Коли дітей не оцінюють, всі рівні: вони не знають, як вчаться інші, не мають нездорової конкуренції, краще формують колектив, вони міцніші. А ще потрібно багато читати — до школи. Якщо дитина звикає до книжок, їй буде набагато легше опанувати письмо та усне мовлення».
Нова українська школа має на меті виховати дітей, які люблять та вміють вчитися і зможуть реалізувати свій потенціал у дорослому житті. Ця ідея об’єднує навколо себе педагогів та батьків, активніше залучаючи останніх до шкільного життя та навчання дітей.
Три поради щодо батьківської залученості від психологині Анастасії Заремби
- Початкова школа — це важливий і складний етап для дитини, батькам варто бути помічниками, які завжди підтримають, а не наглядачами, які контролюють кожен крок.
- Пам’ятайте, що дитина лише вчиться перебудовувати свою основну діяльність з ігрової на навчальну. Ігри необхідні для розвитку абсолютно кожному школяреві. Тому важливо не лише вчитися, але й грати — з однолітками та батьками.
- Нагадуйте собі, що рано чи пізно дитина навчиться писати, читати, рахувати, а якщо надмірно контролювати й вимагати виконувати те, що їй ще не під силу, стосунки можна зіпсувати надовго.
Ярослава Кобинець, журналістка проєкту «Навчаємось разом: дружня школа»
